Зона виходила далеко за межі Трахтемирова, охоплюючи Бучак, Букрин та інші прилеглі землі біля Трахтемирова, доходячи ледь не до Витячева, та епіцентром Зони був півострів, що зубом виступав із материка проти течії Дніпра. Смирна присіла навколішки біля мене, і її дихання охолодило мене – вона почистила зуби м’ятною зубною пастою. Походив мовчки по кімнаті нервовою, кошачою ходою, так, ніби сам збирався кинутися на жертву й дерти її пазурами. А це була зовсім інша пісня, грізна, з зовсім іншим змістом, ніби проречиста, символічна і… » Він одривається від грат і ходить по темній камері, не звертаючи уваги ані на те, що камера, всупереч тюремним законам, зовсім не освітлена, ані на тяжке, насичене духом людського поту, цвіллю й смородом блощиць повітря. Деякі позбивали собі крильця в пишному палаці і вже не можуть літати, а деякі й зовсім мертві… А тоді їх будуть випускати на волю, що чекає Україну найближчим часом 2023б літали собі на сонечку. Від тих спогадів Андрієве серце набрякло, і він одчайдушно жене геть від себе те, що сьогодні сталося і що чекає Україну в майбутньому 2023 хоче перекреслити все найкраще в його житті, ношене, як передбачення на 2023 рік для Українийкращий скарб, передбачення на 2023 рік для України при собі завжди і всюди. Вражіння від всього те саме. Але він не від того посміхнувся.
Але ми, здається, забули про «генеральну проблему»: як право, взяте як складова правосуддя, існує «поза законом»? Їх не існує. Існує інше. Андрієві хочеться закурити, але він не має нічого – ані тютюну, ані сірників. Від зворушення він тоді вже не бачив більше нічого всю решту дороги, як його везли. Власний його син ще тоді пішов «у люди» і десь як у воду впав, а старий, dennapha.shop бач, мав нагоду перевірити своє пророцтво на Андрієві. Андрієві хочеться вийти й отак піти по тій вулиці, постояти біля кожної хати, біля кожного двору, де його колись знали та й тепер, далебі, не забули. А тепер от він хотів би піти по тій вулиці, тихенько постояти біля кожної хати, біля кожного двору , може, в останній раз, і закурити з старим бондарем та й спитати в нього жартома: «Невже ж він так і не вмре своєю смертю через тую Україну? Андрій зітхає глибоко й шепоче сам до себе: «Не може, ні, не може бути! Зворушені уявними небезпеками, вони тиснуться одне до одного і не жаліють себе: кожен наввипередки готовий покласти життя за іншого…
Місцеве населення у Пушкіна та Лермонтова розсіяне навколо подібно до надокучливих мавп серед ландшафту, що навіює жах. Дивиться на течку й думає, що прийде хвилина (а напевно ж прийде, рано чи пізно!) і він розриє ту «купу сміття», перегляне її і все побачить. Людей на вулиці, дякувати, не було, ліпив мокрий сніг, лапатий і липкий (що ж то була за пора – зима чи така вередлива весна?), той сніг заліплював очі, Микола низько нагинав голову і знову бачив мокрий, брудний сніг, що чвакотів під ногами. Мабуть, тому, що вода восени вихолоняє повільніше за повітря і в очереті їм тепліше. Але то все були лиш «мрії», хоч і вмотивовані логічно, наприклад: звільняють з тюрми увечері тому, щоб не йшов чоловік вулицями завидна, а йшов потемну, або раним-рано, щоб його ніхто не бачив, який він блідий і змучений. І ніяких результатів. Двері були замкнені. Від голосу, від тієї рідної-найріднішої мови він раптом згадав чудну батькову пригоду, яка колись сталася в цій-таки, ось у цій самій тюрмі. А в них – у мисливців – очі сяють від щастя й радості.
Треба бачити було його очі і як він вклонився. От як запалять свічку в ліхтарику або ще й як розкладуть вогнище замість кропиви, як стануть дівчата лавою в пишних вінках і заспівають: «Купала на Йвана… Місяць зайшов за сильвету дзвіниці, і небо стало ясним, а весь собор ще темнішим і чітко-чітко вирізьбленим із усіма своїми найменшими деталями, з прапором замість хреста на центральній бані. Коли Мельник вийшов, Андрій разом з усіма скрутив з махорки цигарку, глибоко затягнувся, пустив дим, а тим часом подумав: https://acformacao.com/blog/index.php?entryid=1116 «Благословенна махорка! Коли тато лежав хворий, мамі порадили викупати його у березовому відварі. І вони готові його складати з усією безоглядною дитячою відвагою й відданістю та братською вірністю… З вдячності Санько допомагав Андрієві, коли була його черга дижурити, допомагав замітати, носити парашу, отримував для нього хліб і баланду, – хоч то було тільки простягти руку й передати, але все ж таки якась послуга, – і взагалі старався бодай у дрібницях віддячитись. Згодом міняє цю думку – хоч це й «мала тюрма», але вона б мусила бути повна тепер і ця камера мусила б бути повна. Він не бачить тієї камери, він не уявляє, яка вона, ця тюрма в його рідному місті, він лише відчуває, що камера порожня, usbtp.fr що він тут сам.