що чекає Україну в 2023 році, https://marineinspector.org/forum/profile/halleytorpy9789/.
Цікавим був грек Металіді. І був він в цьому фанатично послідовним і невгнутим. І найцікавішим було те, що цей Металіді – страшний терорист і повстанець згідно з обвинуваченням, в чому він і „признався щиросердно”, цебто в намірі знищити всіх совєтських людей, – все-таки не відважувався вбити мишу. Коли Гриша (наймолодший в’язень з числа камерного пролетаріату, пустотливий учень неповної середньої школи, який сидів за те, що намалював учителеві на галошах свастику, і той пройшовся по вулицях міста, відбиваючи цей достославний знак на пішоходах, спричинивши тим страшний переляк всієї міліції й НКВД) – коли цей Гриша, впіймавши мишу, підкрадався й тихенько впускав її Металіді в кишеню. Не втримавшись, зауважив братові тещі про те, що могили предків «надобно почитать». А те, що турецької орієнтації Дорошенка багато хто в Україні не сприймав, історик пояснює «силою звички – двісті бо років воював український народ з турками». Між тим, розв’язання питання про те, є суди представниками громадянського суспільства чи держави, уявляється таким чином: суддя «внутрішньо» залишається на службі загальному інтересу, втіленому в праві чи законі, а «на зовні» є атрибутом державної влади, джерелом якої він сам уважає не просто державу, а народ (джерелом судової влади як частини влади є народ). Тому, попри всі запевняння фахівців кримінальної юстиції, що судові процеси завдяки процесуальній формі спрямовуються на встановлення саме «об’єктивної істини» та майже завжди при цьому її досягають, – ніколи не слід забувати про те, що подію неможливо точно фізично відтворити у суді.
Але складається вражіння, що їх таки не „хватіт”, якщо так ітиме. Босий, з підкатаними штанами, спустивши човен на воду, що пророкують Україні ясновидці 2023 Федір заскочив до Карманова, і той широкими гребками швидко відвів їх від берега. І тому, наростаючи, лавина арештантів розпирає мури тюремні, загрожуючи їх розсадити. Пробач, що пророкують Україні ясновидці 2023 не стримався, викинув її пару тижнів тому, – відповів я. Він оповідав про екстаз людської душі, піднесеної в небо, розповідав про тріумф її після довгих шукань, він оповідав і про історію тих шукань, про крила Ікара й про „крила холопа”, про всі спроби гордої людської душі пірватися в блакить і про її трагедії; він оповідав про відважних літунів усіх часів і пророцтво про Україну на 2023 рік героїв сучасності – він оповідав буденні, прості, але захоплюючі своєю простотою речі. І цікавила його не так сама люлька, як процес її творення. Ні, його посадили для того, щоб він більше вже не літав, щоб знищити, бо занадто вже він великий романтик і занадто вже поривається вгору.
А пішовши, Петров часом занадто вже довго ходив. Біля ліжка стояло недопите горнятко кави – на мене напав осінній сплін, тож я збирався читати до ранку, проте якоїсь миті, коли вже залишилося зовсім мало сигарет, я задрімав, а прокинувся від того, що хтось теплий притулився до мене, вкривши ковдрою. Ми насилу відірвали його від річки, але повели в таке місце, де можна було забути і риболовлю, і все на світі. Звичайно, треба було набити пику. А тепер же ще план треба перевиконати, та не як-небудь, а по-стахановськи – на двісті процентів. Велике діло план і велике діло – „кампанія реконструкції людини”, а ще більше діло – кампанія „очистки тила” від прямих і потенційних ворогів режиму. На Андрієві він теж осікся і після першої спроби більше не приставав, лише пас очима оддалік та дослухався до розмов одним вухом, якщо Андрій з кимсь про щось говорив. Позітхавши – «Та воно й так, батькові Москва обіцяла більше волі», – синок його погодився відрядити до Москви своїх людей. В години, коли він не оповідав і нічого не робив, Шклярук цілими годинами простоював біля вікна, дивлячись вгору на манюсіньку латочку часом синього, часом захмареного неба, яке було видно поверх високого щитка, так, ніби хотів туди вилетіти.
За двадцять друга Федір уже паркувався біля прес-центру УНІАН. За свастику, намальовану на вчителевому черевикові, й за криво намальовані вуса „вождя” на мистецькім панно; за те, що назвав життя „собачим”, і за те, що назвав цибулю „совєтським салом”. За вікном падає сніг і ходять люди. Особливо, коли люди уперті. Чи втопити? Слава Богу, озеро поруч. Чи це була фізична конечність для нього, чи просто ідея-фікс, але він виявив у цьому подиву гідну стійкість. Друге: а що ж це за право – судити? Відтепер всі власники раніше підмораторних сільськогосподарських земель отримали право вільно розпоряджатися своєю власністю. І він зрозумів, що для цього літуна не існувало неодухотворених речей, – всі вони були для нього одухотворені силою людського генія й людської волі. А найприкрішим у нього було те, що у всіх камерних арештантських конфліктах він все поривався бігти по наглядача або чергового. Тут були ті, що сиділи за велику „диверсію” й „за галоші” (насмілилися десь сказати, що в крамницях совєтських бракує галош), за те, що були колись за кордоном, і за те, що не були за кордоном, за те, що чекає Україну екстрасенси на 2023 рік збудували не так завод, і за те, що той завод слідчому здумалось „зірвати”. Зрозуміло, що це залишає відкритим питання про те, які саме принципи справедливого розподілу мають бути втілені в праві.