що чекає Україну в 2023 році https://dennapha.shop/30-%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%BD%D1%8F-%D0%B4%D1%83%D0%B6%D0%B5-%D1%85%D0%BE%D1%80%D0%BE%D1%88%D0%B8%D0%B9-%D0%B0%D1%81%D0%BF%D0%B5%D0%BA%D1%82/.
Особливо яскраво ця безпорадність перед ординцями проявилася, коли Федір приїхав на грудневу сесію в Школі психоінженерії. З якоїсь причини ця жінка добровільно погоджувалася на пекло. Як… – Очевидно, у неї готове було зірватися з язика інше слово, але вона вчасно схаменулася: – Як жінку. Як зумів не забути, що буде далі з Україною 2023 повинен говорити з нею лише на «ви»? Як він спромігся на таку довгу фразу? Відтепер він був видимим, більше того, відстань до нього визначилася. Більше того, Олег вийшов з відром, викинув сміття і знову зник у під’їзді. Між іншим – для того, що чекає Україну екстрасенси на 2023 рікб забезпечити собі ці гарантії, ми пожертвували нашою людиною. Протинявшись по хаті зо дві години та помивши машину, щоб згаяти час і впорядкувати думки, Віктор поїхав до міста. Комбриг же, щоб не закричати, схопився зубами за м’язи власної руки, зціпив ті зуби безтямно та так і закляк… Довго і вперто боровся поет з тещею, що чекає Україну екстрасенси на 2023 рік оберігаючи свою сім’ю, як суверенну державу, від чиїх би то не було зазіхань, (пхе, який банальний сьогодні конфлікт, вже навіть гумористи і ті почали уникати його висміювати), аж доки, даруйте, не відшив тещу від границь своєї сім’ї, і вона, образившись, хряпнула нарешті дверима: «Ну й живіть як хочете! Добиратися до вагона в ті двері треба було по спеціально причепленій драбинці…
Ми дотримуємося моністичного підходу до сутності права, тобто, зрештою, і до визначення його поняття. Покине. Ми навіть не були розписані, хоча яке це має значення… Це не були слухові галюцинації. Вони були великими, глибокими, прекрасними, але… Вони виявилися чужорідною інформацією, непридатною для обробки. Вони з’їхали на польову дорогу, рухаючись поволі й пострибуючи на горбистостях. Це була звичайна мобілізація сил перед випробуванням, яких у його попередньому житті вистачало. Це було повне заперечення Переяславської угоди 1654 року і навіть перекреслення переяславської традиції. Олега не викрали і, судячи з усього, навіть погроз на його адресу не було, інакше Зоряна його просто не відпускала б самого ні на крок. Віриш, вранці голюся і чую, як лезо до щитовидки прилипає, наче магнітом його притягує. Лише бачити цей берег, знаючи, що вона там, і байдуже, що до нього можна й не доплисти. Але варто було генералові Денікіну загарбати Крим, як ЦК РКП(б) знову відмовився від нього і передав кримських комуністів як обласну партійну організацію більшовикам України. Він сяяв як сонце і був білим як сніг. Привіт, сонце, – вийшла до нього Смирна, загорнута у банний рушник, з великим білим тюрбаном на голові. Зоряна знову подивилася на нього.
А Зоряна спокійно дивилася йому в очі, і від цього холоділо всередині, а дихання готове було зупинитися. Зоряна зрозуміла цей рух по-своєму. А може, вона нарешті зрозуміла? Берег, який, нарешті, йому відкрився і на якому стояла вона. І напевно, йому за це нічого не було б, бо не можна ж так компрометувати цю, хай і ганебну, але все-таки державну установу, обертаючи її на вертеп проститутки Так думав Андрій в своїй наївності. Хтось його взяв за руку, але Андрій потягся до наміченого обличчя. Дуже цікавий мені. Читаю зараз перед сном його «Психоінженерію». Максимович давав мені малоросійські народні пісні – поезія! Несподівано він виразно побачив перед собою отой самий далекий берег з пісні. А той, кого він відшив свого часу так негарно і, як сам вважав, жорстоко, також, зрозумівши це, перестав цікавитися транзитними машинами. Може, тому, що хотів утекти від усього душею, перепочити нею, він з величезним, інтересом слухав Андрієве меланхолійне оповідання про те, як і де люди живуть, які на світі є дівчата, як за тридев’ять земель квітнуть квіти й течуть ріки, як сходить сонце над Тихим океаном, як свистять вітри над Колимою… В історії періодично бувають люди, які виходять за межі сценарію.
Що може бути дурнішим? Що може він знати? Двічі не може причутися одне й те саме. Що говоритиме вона? Що далі? Що ж тут незрозумілого? Хоча ні. Очевидно, близька подруга. Хоча… Життя його дійсно дало тріщину. Вона ніколи не називала його по імені, принаймні, дуже рідко. Вона й привела сюди цю гордовиту, найпрекраснішу жінку. Вона була донькою посла в Індії й перші десять років життя провела в Західній Бенгалії, а наступні десять – у Донецьку в оточенні золотої молоді. У них наче вмерло життя. Рука його відчула холодний одвірок, який знайшла сама, автоматично. Після вина, п’ємо коньяк, який виявляється підробленим, але на це ніхто не зважає. Навпаки. Усе підказувало йому, що це таємниця. Усе, що відбувалося колись, утратило сенс. Про їхню подальшу долю з сімейного переказу відомо лише ось що. Та ось з’явився молодий. Та й кому потрібно викрадати хлопця з провінції, у матері якого немає грошей! Та ще з таким бюстом! Хай йому трясця, і думав же подзвонити з вокзалу, та й з кіностудії було ще не пізно, так ні – вирішив зробити сюрприз. Заплакати та й лягти пластом і вже ні про що не думати, забутись, заціпеніти.