передбачення на 2023 рік для України http://darkphoenixstudio.com/;
Той читець, гейби Хома Брут, злякано стоїть посеред церкви, що буде далі з Україною 2023 поглядає одним оком передбачення на 2023 рік для України гріб з Христом, що його, розіп’ятого, а потім знятого, поклали отак посеред цієї великої церкви під шкляну покришку, і другим оком читає з книги таємничі слова, вимовляє їх тремтливим голосом – слова про те, як Христа мучили. Розподіл фактів на відносні і такі, які не стосуються справи, зважаючи на всю вихідну необхідність, на практиці нерідко призводять до їх штучної розірваності, і за межами уваги суддів залишаються факти… Ті відомості, які вдалося здобути, були дуже скупі – лише те, що жінок сиділо дуже багато та що найбільше серед них таких, які сидять «по дєлу мужа». А збоку, на довгій лавочці під парканом, сидять вони – чотири маленькі брати. В ситнягових шапках і з ситняговими шаблюками через плече, вони сидять рядочком, по-турецьки підібгавши ноги, і дивляться на хмари… Тільки ж де ті люди? А кругом читця порожньо – велике світляне коло, і здається, пророцтво про Україну на 2023 рік ніхто не сміє того кола переступити, мовби там десь накреслена зачарована лінія, що її ніхто не в силі подолати; люди зрідка входять у морок церкви, навшпиньки, нечутно і так само нечутно виходять або, лишившись, тиснуться попід стінами… От, бачиш, – обернувся Сергєєв, – тебе вже добрі люди не впізнають, а ти ще опираєшся.
Але після «ТЕДексу» відчув – я тобі вже говорив про це – що ця система не спрацює. У «Трясовині» мова хороша, художня, але це не мова кіно. Гадамер писав про неї так: «В ній дійсно мова йде не власне про знання методичного способу, як у філології або біблейській герменевтиці, а про субсидарний принцип самого права. Невиспані, побравшись за руки і спотикаючись на пішоходах, під мерехтливими зорями вони прибігли опівночі до гробу, дивилися на тяжкі рани пробитих рук і ніг і, глибоко зворушені виглядом замученої й покладеної в гріб людини, мерехтіли сльозами на неї й один на одного і стиналися дитячими серцями. І та ніч великодня, той спогад далекого, дитинства ось нашаровується на дійсність, напливає передбачення на 2023 рік для України неї й творить двоїсту візію з реального й давноминулого, повторюючись і проходячи перед очима до болю чітко, відбуваючись наново ось тепер, ось тут, в такій невідповідній ситуації… Вони стоять, мов заворожені, бо ще перебувають під чаром іншої ночі, минулої ночі, коли вони разом із своїм батьком приходили до «Плащаниці», до ось цього гробу прикладатися.
Тоді чотирьох братів огортає жалоба: вони несуть хорих назад до калюжі і садовлять їх на чорну емаль, щоб вони там оживали, а мертвих хоронять. І от їх випускають… А тоді їх будуть випускати на волю, щоб літали собі на сонечку. Вони не говорили слів, вони не давали обітниць, але в той же час вони присягалися всім своїм єством любити добро й ненавидіти зло, бути вірними, бути дружніми, щоб ніхто нікого з них не міг отак розп’ясти. Старші сестри і всі сусідські дівчата, заквітчані й закосичені, швиденько кінчають робити посеред вулиці «Купалу» – дві високі жердини, зв’язані вгорі, а тоді зігнуті й широко розставлені, як дуга, та й так вкопані в землю, вони обмотують гірляндами квітів і трав, пахучим любистком, зеленим барвінком, угорі чіпляють ліхтар із свічкою, а внизу вбивають стовпчик, до якого прив’язують високу жалючу кропиву, через яку стрибати, і ще й наносять дров та хмизу, щоб класти вогонь, як споночіє, і вже через вогонь стрибати.
Мовби пелюстки квітів на чорнім лакові грязюки. Тоді з-за колон, десь з мороку виходить до нього інший, переступає світляне коло і, web page прокашлявшись, несміливо продовжує читати, а перший з полегкістю виходить геть туди, де шепіт, весняна млость і поцілунки… А вони – маленькі романтики – йдуть по ограді, побравшись за руки, – чотири маленькі брати, один другого менший, – крадуться крізь загадкову темряву навколо церкви, дослухаються до таємничих шепотів, приглядаються до таємничих тіней, рухомих і нерухомих, що виповнюють весь навколишній світ, такий незбагненний, такий загадковий, де геть згубилися межі між реальним і нереальним. Вже й кривдники його і переможці почали один за одним перебиратися в той світ, щезли й три найбільші його «други» – король Ян Собеський (помер у 1696 році), втратив голову князь Ромодановський, що в 1677-му, обіклавши Чигирин, відібрав у нього булаву, а потім все зробив, аби Дорошенка запроторили до Москви. У нагрудній кишені у нього червоніла гвоздика. » І він кружляє навколо нього все на одному місці, як метелик навколо чадної свічки, обмаслюючи об нього – об це запитання – крила своєї душі. Згодом міняє цю думку – хоч це й «мала тюрма», але вона б мусила бути повна тепер і ця камера мусила б бути повна.