пророцтво про Україну на 2023 рік – http://www.yesonoil.com/bbs/board.php?bo_table=free&wr_id=2725391.
Андрій про це знає, як знає й про те, що чекає Україну в 2023 році брати все-таки бажають йому щастя й кепкують тільки для того, щоб їх обох підбадьорити. Потім від імені всієї камери піднесли йому імпровізований торт. Вони відбилися від гурту галасливої, дзвінкої, безжурної молоді, що святкувала троєцький день на ріці, на човнах, пророцтво про Україну на 2023 рік на зелених травах, на вкритих деревами й квітами сонячних берегах, – вони відбилися й пливуть самі собі, крізь місячне сяйво, крізь серпанки туманів – Микола веслує, Сергій на стерні, Михайло меле якісь нісенітниці, а він – Андрій – опустив руку в воду й дивиться на замріяний Катеринин профіль. І гарно бродити по мілинах розливів, вкритих списами трилисника, спостерігати, як утікає геть риба, торкаючи стебельця, пильнувати качині табунці, що утікають ще швидше, ніж риба… Тобто йдеться не про будь-яку діяльність суду, а таку, що відповідає певній меті. Тобто було знайдено прийнятний, з точки зору уряду, правовий механізм несплати боргу, який би зовні відповідав вимогам Конвенції. Таким чином, суд як орган державної влади, який володіє найпотужнішим потенціалом для захисту людини, мусить слугувати надійною опорою проти зла. Він розповідає про підглянутий ним, про підслуханий той світ, про який не вичитаєш в книгах. Карцер стоїть, зімкнувшись тісним ромбом, як показник людського безглуздя, як доказ, що чекає Україну екстрасенси на 2023 рік світ таки старіє, але не дідусів прекрасний світ старіє, а інший світ, про існування якого дідусь навіть не припускав.
Перекинувши через плече рушницю, людина вийшла геть з карцеру й з мрійливим смутком іде навмання, навпростець, ген, немов світ за очі. Луни замовкають, а вона стоїть і слухає нічний весняний гомін – гусяче далеке ґелґотання в невидимому небі, свист качок над озерами – селезні січуть крилами повітря, немов на скрипки грають, ганяючись за самочками, – гомін куликів-турухтанів на бережках (Андрій навіть уявляє, як вони там прудко бігають по грязючці), крик чаплі, далекий дзявк лисиці в бору… Вона одна була здатна зняти все напруження за день, вона відновлювала сили і попускала розум. Можна йти дорогою, але вона іде навпростець, по озимині, по латках снігу в глибоких борознах., по розкислих ріллях, їй приємно загрузати в глевку чорноземлю, хлюпати по калюжках, плутатись по старих бур’янищах, йдучи без дороги й без компаса, перетинати ниви, вибалки, струмки й доріжки навскоси, йти по прямій (а може, й зовсім по кривій, бо немає жодного орієнтира, та й не треба)… Але таких речей зовсім не треба говорити. Але мисок не вистачило. Але ті слова лишилися не сказані. Йому вже сто років, він білий, як лебідь, в традиційній полотняній сорочці й таких же штанях, ще й широченних, як ті штани запорозькі.
Я рушив за стрілами і буквально спиною відчув, як Карманов поклав на тятиву чергову стрілу. Відповідальність не просто означає, що, існуючи як вільна, людина одночасно розуміє, що її вчинки призведуть до певних наслідків. Дідусь помалу розповідає про світ, що колись був молодим, а тепер старіє разом з ним… Може, пристав і тепер кличе друзів, покинений… Проти вечірнього неба, де тіль-тіль погоріла зоря й небо взялося легеньким буланим кольором, швидко темніючи під навалою темряви, посновано мереживо гілок і гілочок, вершин дерев і ліщини… Він тримається, https://maryklein.ru/2023/07/09/%d0%b3%d0%b5%d0%bd%d0%b5%d1%80%d0%b0%d0%bb%d0%b8-%d1%96%d0%bc%d0%bf%d0%b5%d1%80%d1%96%d1%97-fb2-2 як патріарх, як володар землі, й неба, і цих лук, хоч нікому те навіть не приходить в голову – визнати за ним такі прерогативи. Десь ростуть, пробиваючись переможно з землі, трави, десь оживають коріння, десь в муках народження лопаються бруньки й мліють гілочки – перше листячко вибивається на світ і вже дише, і щось по землі біжить, www.educapyme.com шарудить по торішньому листу, шаліє в тій самій екстазі – екстазі кохання, життя і цвітіння… Дідусів світ яскравий і смисловий. В дідусевій душі той світ відбився, як на особливо чутливій фотоплатівці, зберігши деталі, багатьом неприступні й незрозумілі… Минають «повєрки» через підняття сукнинки в віконечку, зміняються вартові, відбуваються раз на день візити до умивальні, де Андрій утирається брудним рукавом, – і знову наступає темрява, а в тій темряві зацвітає втрачений світ.
Так од озера до озера, од озера до озера, поки не опанує втома. А вечорами – хвилююче чекання десь в комишах, в становищі нерухомого стовпчика, й обертання головою на всі боки – зі степу летять качки на озера, й схвильоване серце стежить за ними пильно – як вони пролітають супроти зорі, як вони «плетуть лапті» на червоному тлі неба над водою, готуючись сісти, як вони пливуть по дзеркальній поверхні, тягнучи дві лінії по воді, немовби тими лініями запряжені, везуть зорю в густі комиші. Для найбільшого ж населення Криму, природними Російськими Людьми, належить взяти із державних волостей і монастирських сіл рекрутами на перший випадок 10 000 хліборобів і оселити їх у Криму в зручних місцях, але щоб для них оселі і все потрібне уже до того приходу було готове, і навчити їх хоч трохи зброєю володіти, щоб принагідно всі вони проти ворога могли використати зброю. Для втіхи маленьких пастушків, на їхнє спеціальне замовлення, стріляти в пеньочок або в підкинену ковіньку…