Ось будинок колишнього «Уєздного Высшего Начального Училища», де Андрій вчився перед революцією, а тоді, в революцію, разом з іншими з незрівнянним ентузіазмом переробляв його, його нутро, на новий штиб з «Высшего Начального» на національну «Вище-початкову школу», перефарбовуючи його, так би мовити, ідейно в жовто-блакитний колір. Тепер той будинок рудий. Ось бульвар Шевченка – ще не так давно, за часів НЕПу, він пишався розкошами майже столичних крамниць, кондитерських, ресторанів, тепер він геть весь уніфікований, поспіль червоний, ні, рудий до відчаю і пощерблений – в ньому якимось дивом повипадали цілі будинки, немов повибивані зуби. Руда. Ось чоловіча гімназія, тепер педінститут – рудий… Це може бути. Ось колишня жіноча гімназія… Це був химерний, ще не бачений Андрієм вагон дачного поїзда, що чекає Україну найближчим часом 2023 курсував на лінії: місто «Н» – Харків. Він сам в одинку давав з Андрієм раду краще, аніж Великін зі своїми помічниками. Він дослужився до губернаторства, був президентом Верховного суду Виборга і взагалі вдався одним з активних фінських націоналістів, прихильників всього свого, вітчизняного. Ось міський театр, або «Нардом», як його величали давно; доки він був «Нардомом» – він був ясно-зеленавий з темними пілястрами, тепер він «Будинок культури» і тому, мабуть, червоний до одуріння. Баскі коні промчали через центр міста, через міст, через Успенську площу з пам’ятником тому, хто так ощасливив оце місто, – Ульянову-Леніну, – і влетіли в Харківську вулицю, а червоний колір гнав назустріч.
У таких містах як П’ятигорськ, Кисловодськ і Тифліс проживали, звичайно, російські колоніальні адміністратори зі своїми дружинами та сім’ями, які утворювали місцеве «товариство», але в зібраннях брала участь переважно найбільша та найпомітніша група росіян у цьому місці: молодші лейтенанти, лейтенанти, капітани та полковники, а час від часу й генерали, які потрапляли в центр уваги. Гіркоти українцям додавалося від того, що про все це говорилося на всекримській нараді з культроботи серед нацменшин, але нічого не змінювалося. І тепер скажіть, що немає провидіння, або – що людське шалене бажання нічого не варте! Певно, й досі нічого не знає. Та справа розв’язалася простіше – коні не звернули ані вліво, ані вправо, а промчали вулицею аж в самий кінець і вигналися в степ. Діставши цукор, Узуньян, на диво, зовсім ані не почервонів, ані не запротестував, – він прийняв його, як належне, й заспокоївся. Андрій спочивав оком на буйній зелені, maryklein.ru на праісторичних вбогих халупах, одвертих і щирих в своїх трагічних злиднях, без революційного фасаду, пізнавав давно знайомі хатки й числив, як у дитинстві, знайомі перевалки. При згадці про Бетховена Андрій повів плечима, як від морозу, стиснув щелепи… Аж дивно ставало, як і де ж тут могла приміститися й жити заблукана душа великого Бетховена? Годі сподіватися, що ця її дика, знахарська натура буде дивитися органічно в місті, де вона продовжуватиме кутатися у хустини і запоясуватися так, як вона б запоясувалася десь, мешкаючи в іглу або в хатинці серед тайги.
Можна сказати, що книжка дослідниці цілком органічно вписується у редакційний портфель «Основ». Нарешті помітив, що він рахує за перевалки глибокі пустирища, які зяяли на місці колишніх садиб і були добре втоптані людьми й худобою, як найкоротші шляхи сполучення між паралельними вулицями. Офіційна частина полягала в тому, що чекає Україну в 2023 році учасники експерименту проводили доповіді за найцікавішими моментами досліджень, а у перервах між сесійними блоками працював шведський стіл, кава і прохолоджувальні напої. Андрій дивиться з досадою на той «революційний» фасад рідного міста, і його нудить під ложечкою, йому хочеться з усього маху дати комусь невідомому в зуби, щоб аж щелепи геть позвертало, комусь тому, що оце так спохабив, спаскудив його бідолашне місто. Ну, це може бути, це тому, що він щедро политий кров’ю його вихованців. Значить, в основі їхня фікція – все це правда? Політізолятор всесоюзного значення. Андрій згадав, що чекає Україну екстрасенси на 2023 рік про це ж йому говорив робітник у поїзді. Вона завжди, скільки Андрій пам’ятає, чахкала вечорами, задихаючись, немов сухітник, і так само чахкає й тепер, лише темп неначе послаб.
На цім полустанку, саме як сходило сонце, Андрій і його дальший ескорт – начміліції й два міліціонери – злізли, забравши лантух з якимсь барахлом, валізку й течки з паперами, а решта повернули коней і поїхали шагом назад. Таким чином збився й вже не знав, за котрим саме перевалком прийде поворот вліво до залізниці. Таким чином, я отримую предмет, «очищений» від усіх емпіричних, а отже, «випадкових» властивостей. Ні, що чекає Україну в 2023 році не від божевілля це. Ні, зненависть за те, що той прийшов знову по його совість, по його душу, і хвилева перемога ставала ефемерною, серце болісне стискалося, наливалося тупим відчаєм: «Ще не кінець… Інші запевняли, що Дорошенко є малоросійським царем, і що його зараз везтимуть у залізній клітці яко ізмєнніка і вора, і що треба осіняти себе хресними знаменнями, аби той нехрист не нашкодив, бува, християнському люду… Софіїна співробітниця Ліда, настільки у всьому відверта, що Микола червонів, коли вона сповідалась у своїх інтимних гріхах, та прямо заявила: «Краще рік прожити у Києві, аніж сто літ у Владивостоці». Виходило, що не вона при гетьманові, а гетьман при ній. Це вже вона конає. Це був окремий вид репресії, – створення нестерпно тяжких умов для людини. Наприклад, з огляду на їхні листи до земляків у Новоград-Волинський район Житомирської області, в яких повідомлялося про вкрай важкі матеріальні умови на новому місці, секретар місцевого райкому партії Буяновський змушений був звертатися до ЦК КП(б)У та Кримського обкому ВКП(б) з проханням, щоб українським переселенцям допомогли (там само.