що чекає Україну найближчим часом 2023 http://8bp.org/community/profile/lindriskell7679/.
«Фольксваген» кольору темний металік встиг від’їздити дорогами Німеччини майже десять років, але при цьому залишався досить збереженим. Відрізок шляху залишався ще дай Боже. Хмари на Волинському небі почали збиратися ще по обіді, а коли смеркалося, зірвався хльосткий вітер, похолодало й линув дощ. Проте десь усередині, де останнім часом і так вистачало болю, виникав ще один, новий, не схожий на інші, біль, коли Зоряна усвідомлювала суть його розповіді. Ми не помічаємо, як іще з дитинства стаємо жертвами цілої купи придурків, маразматиків, ідіотів, шизофреників, імбецилів, базік, брехунів, пліткарів, фантазерів, аферистів, дебілів, звихнутих мрійників, а ще ґеніїв, лайдаків, недоношених вилупків, самозакоханих гнид, педагогів, релігійних фанатиків, політиків, видатних діячів, зануд, бовдурів, дурбеликів, ораторів, даунів, демагогів, хитродупих жлобів, котрі тільки й прагнуть, аби запхати у нас те сміття, що знаходиться в їхній свідомості, залити в нас ті помиї, в які перетворилися їхні колись світлі ідеали. Пам’ять здригнулася, і в голові сплило, що це одна з жінок, які займаються справами Психоінженерної гімназії в Києві. У них є свої конкуренти, які прагнуть позбутися цього фонду, що для декого, хто творить погоду на європейському ринку, немов кістка в горлі.
А оскільки, по-перше, Європейський суд з прав людини сам зв’язаний власним прецедентом і, по- друге, його рішення є прецедентними для деяких національних судів, зокрема в Україні, правова традиція українського народу може стати одним з чинників еволюції вже західноєвропейської правової культури, правовій традиції якої також притаманні інертність та велика захисна сила, що оберігає її своєрідність і цінності. Була та жінка до того нещасна й стурбована (власною долею, може!), що чекає Україну найближчим часом 2023 Андрієві було жалко на неї дивитися. Цього разу рвонув аж до Луцька, куди з’їжджалося багато людей, сподіваючись купити машину якнайдешевшу та якнайкращу. Їй ніколи не хотілося б їхати з ним у машині, тим паче наодинці, що чекає Україну екстрасенси на 2023 рік але це була околиця чужого міста за багато кілометрів від дому, де було страшно та самотньо. Так, це була людина, яку їй завжди найменше хотілося бачити. З ім’ям Агафія вона вже згасала, втрачаючи віру й надію на краще, а з ім’ям Гапочка в неї почалося нове, до того не знане їй життя, якому вона не могла нарадуватися, адже нарешті одержала все, що чекає Україну в 2023 році й належить одержати жінці від чоловіка.
А Віктор так і залишився сидіти в тій самій позі, що й був, навіть не повернувши до неї голови. Замість цього на неї упритул дивитимуться очі хижака, виведеного на плечі. Зустрічні машини час від часу сліпили очі. Дощ лупив по даху, прошивав наскрізь парасольку, розбризкуючись краплями по елегантних чохлах салону машини. Її він міг би упізнати з тієї відстані, на якій людина здається лише чорною точкою, почути нюхом крізь підняті стекла машини. Тут уже закінчувалися ліхтарі й попереду був лише дорожній знак міської смуги. Таким чином, Андрій був уже цілком обзнайомлений, кожна людина для нього стала більш-менш конкретною, бо мала свою, бодай манюсіньку, біографію. Їй аж ніяк не хотілося промовляти до нього бодай слова, особливо після того, як висловила все, що належало йому знати, але вже півгодини Зоряну охоплював неспокій – чим дістатися додому, де під наглядом подруги відучора був залишений Олег і чи можна буде без побоювань сісти в машину, яка все-таки рано чи пізно зупиниться поруч із нею.
І одразу після цього все в ньому починало німіти, розливалася холодна хвиля, готова відняти руки й ноги. Тому, попустивши спинку сидіння, зуміла влаштуватися на ньому вся цілком і, прихилившись до нього, вперлася лобом у виступ його сидіння, а долоню однієї руки обережно підіпхала йому під спину. Андрій з тоскним відчуттям забрав хліб і миску, підставив її під носик чайника. За такого розуміння філософія правосуддя розкривається у її різних аспектах й загалом представляється як багатоаспектне явище. Усмішка, приготовлена для Софії, спала з лиця, як невдало причеплена маска, він пройшов на кухню, виклав на стіл пакунки, виставив у холодильник пляшки і знову завважив, яке мертве повітря у їхній квартирі – наче ніхто тут не жив, не дихав, не торкався цієї перетлілої тиші. Цілий день був як живчик, а тут раптом зів’яв, опустив руки, і Микола знав, що краще його не чіпати. Вони підходили, прицінювалися, й ніхто поки що не поспішав платити ціну, яка б дала йому бодай двісті-триста «умовних». До батька вечорами приходив наш сусід, шістдесятилітній лисий інженер Григорій Линько, який хворів на бронхіальну астму (його жахливий кашель я часто чув серед ночі через стіну); він приносив під пахвою шахівницю і вони до глибокої ночі любили провести до десяти партій, а я, нудьгуючи, ходив біля них, деколи брав бавитися побиті фігури, поки не почнеться нова партія; одного разу серед фігур я помітив його балончик-інґалятор, який одразу припав мені до вподоби, і, непомітно вхопивши його, побіг гратися ним у загальний коридор до інших дітей; інґалятор забрали старші хлопці; я просив, благав повернути, а вони дражнилися і врешті-решт утекли з ним на двір; через півгодини в Линька почалася задуха.