По коридору філологічного факультету іде хлопчик на ймення Коцюба, другокурсник чи третьокурсник, а назустріч Микола Степанович Заріцкий, як ми його називали, звичайно, поза його потилицею, «доцент-фюрер», партійний керівник того самого факультетзарплата лікарів у 2023 році в Україні, який власне, виключав, власноруч виключав з факультету десятками, десятками студентів за не ту ідеологічну поведінку. По моєму, це більш ніж видатний поет українського слова, а результат всього цього, я перепрошую, нзарплата лікарів у 2023 році в Україні, його ніхто не знає поза якимись межами, а це прекрасний поет. А відносно Гелія Снегірьова – це особлива ситуація. Я буду говорити про речі доволі сумні, і, перепрошую, не витлумачувайте це як літературне пліткарство: це певна реальність тієї доби. А ми мусимо от займатися проблемою цієї метанорми, порушення норми, і тоді ми щось зрозуміємо і про естетику, і про світогляд, https://lahorefoodexpo.com/%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B6%D0%BD%D0%B0%D1%8F-%D0%BA%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B0-%D0%B7%D0%B0%D1%80%D0%BF%D0%BB%D0%B0%D1%82%D1%8B-%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B1%D0%BE%D1%82%D0%BD%D0%B8%D0%BA-8 і, взагалі, про загальну долю національної літератури. При цьому, держава тоді вже не дуже втручалась в літературу. Йдеться про те, що, взагалі-то Коцюба дуже точно сказав, може, http://ionetv.net/%d1%81%d0%ba%d1%96%d0%bb%d1%8c%d0%ba%d0%b8-%d0%b7%d0%b0%d1%80%d0%be%d0%b1%d0%bb%d1%8f%d1%8e%d1%82%d1%8c-%d0%b2%d1%96%d0%b9%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%b2%d1%96/ не стільки про свою біографію, скільки, серед іншого, про національну літературу. Взагалі, на Заході, між нами кажучи, держава може навіть зовсім не втручалась в літературу. Бо якщо ми не будемо говорити, саме з приводу цього баласту, тоді ми не зовсім зрозуміємо, що ж таке літературне середовище цієї доби.
Починається з відповідної сторінки Євтушенка, вслід за тим друкують вірші російських і українських київських поетів, зовсім несхожі на тогочасну українську поезію. » – і вслід за тим, тяп його вгощати віскі, абощо. Вслід за тим, ну що ж? Десь на початку 1960-х років Джон Кеннеді міг на якомусь суаре, на якомусь рауті у Білому домі, підійти до якогось молодого письменника в юрбі і сказати: «Ну, Білл, ну зрозуміло, що я тут роблю, а ти що тут робиш? Є такий погляд на літературу, приміром, погляд покійного великого Бахтіна, який вважав, що, власне, біографія письменника у тих чи тих літературознавчих дослідженнях – це «біографічний баласт», я його цитую. І будемо говорити про ті чи ті біографічні сюжети цих самих добродіїв, включаючи різного роду інциденти в цих сюжетах. Але, хай це не буде вашим методом у ставленні до тих людей, що про них ми будемо говорити. Перше зауваження: ми говоримо про літературне середовище, отже ми будемо говорити не тільки про тексти, а й про тих хто ті тексти витворював.
Пізніше я буду говорити про ті чи інші анекдоти, пов’язані з цим одержавленням. Мені хотілося б зробити кілька попередніх зауважень, які так чи інакше ви не просто маєте брати до уваги, а обов’язково беріть їх до уваги. А якщо брати саме 90-ті роки XX століття, коли саме ці Бу-ба-бу, Цибулько, виступ в спілці, от як цей процес оцінювати? Я не пам’ятаю жодного випадку за всю історію Сполучених Штатів, щоб там держава втручалася в літературний процес. Зрештою, я знаю один випадок, коли у Франції XIX столітті держава втрутилася все ж таки в літературний процес. І, зрештою, цей процес був припинений у 1914 році на повну силу, навіть в тій ситуації майбутній головний отаман Петлюра, а тоді добрий журналіст, бив себе в груди і говорив, що він лояльно ставиться до Російської держави, її війни з германським деспотизмом. Але ви маєте зрозуміти, що жодного разу у всьому світовому обігу, перепрошую, від сліпого Гомера і закінчуючи біжучими літературними сюжетами, література ніде і ніколи не залежала так от держави, як вона залежала в 30-х -, на початку 60-х років. Отак виглядала українська література десь з кінця 20-х, а, власне, десь з 1931 по 1961 рік. Давайте поговоримо про те, а що ж таке власне та чи та національна література.
Ну, www.serendipity-uk.com зрозуміло, ті чи інші так звані національні літератури теж входили в ті чи інші зв’язки з державою і навіть дуже тісні. Але ось такої залежності, як залежність української літератури тих самих десятиріч від державного апарату, конкретно від тих чи тих персон цього апарату, не спостерігається у всьому світовому літературному часі. І ось цитата із Івана Сергійовича Тургенєва: «Дорогой Флобер, я по случаю Вашей просьбы даже надел белый галстук и попросил господина Министра на соответствующем представлении, чтобы Вам определили место в Национальной библиотеке. Але, як сказав Бахтін, про якого ми вже говорили, в своїй книзі про Достоєвського: «Последнее слово о мире для Достоевского не сказано, оно впереди и, по-видимому, тарифна сітка медиків 2023 в Українісегда будет впереди». Ну, например, романы Достоевского или «Анна Каренина». Ну, по крайней мере, в драматических поэмах, скажем. Ну, в Афганістані, принаймні прозаїк, alibohassan.com Таракі. Бачила вона його, кажучи по-студентському, дуже далеко от своїх інтересів. Історія поставила в ті десятиріччя дуже своєрідний і напевне просто таки страшний експеримент з цією літературою: вона була абсолютно одержавлена. Окрім того, бачите, його мама була свідком на процесі СВУ.