І юна праправнучка Дорошенка вперше в своєму житті наділа довге плаття світської левиці і почала виїжджати у світ – і товариство подивитись, і себе показати. До всього ж Дорошенко тримав ще й мисливських собак, знаменитих російських псових, гончаків, лягавих (охотою захопився вперше в житті, а охота, як тамтешній люд каже, «пуще неволи»). До речі, в Московії, чи, як ширше, в Росії прямих нащадків гетьмана немає. До того ж, за уявленням греків фізичне каліцтво вождя може накликати нещастя на весь народ, а верблюд – горбатий. З тією гіркотою – що він уже куплений, навіть до вільних вовків не може пристати, і проснувся. Сини боялися, що влада їх може виявити через матір, і тому сховалися й од рідної маменьки, простіше, відцуралися від неї, і досі невідомо, де вони померли і чи лишпророчества и прогнозы для Украины на 2023 год от сильнейших экстрасенсовлися у них нащадки. А з буднями почнеться вперта, довготривала й виснажлива війна з тещею, яка мала погану (але, звісно, традиційну для всіх тещ всіх епох і чи не всіх народів) звичку – совати носа в життя молодих.
І його, звичайно, життя. Снігу намело по вікна, втрамбувало його, ще й зверху морозцем прихопило, сірий і дістався кучугурою до жовтого кружала вікна. Петро Дорофійович повернув коня до села, вже не відчуваючи холоду, тіло наче закам’яніло. Це вже була відверта демонстрація несприйняття. Це було для них єдиною надією на рятунок, в іншому разі їм довелося б повернутись на нужденний Парос. Життя їхнє було вкрай злиденним, і через убогість та нужду вони йшли на злочини, вбивали один одного. Ще й мало було. Ще два старих приятелі згадали про давню дружбу. Його не стане світлого і ще сніжного березневого дня 1987 року, якраз на порозі великих перемін на одній шостій суходолу Землі, що їх принесе Михайло Горбачов, перший і останній президент СРСР. Його друг Архілох теж міг розраховувати на щирий прийом, але для цього йому треба було здійснити обряд побратимства. Лур’є про Архілоха («Неугомонный»), то я отримав її від автора ще у 1963 році – теж із дарчим написом: «Дорогому Андрею Александровичу на пам’ять о совместной работе». Греки, охочі придумувати цікаві історії, розповідали, що ці «первинки» приходять від гіперборейців – людей, які не знають ні горя, ані страждань і проживають у щасті на крайній півночі, де, за уявленнямпрогнозы и пророчества от сильнейших экстрасенсов Украины греків, була вічна весна.
Вони сказали йому, що він, мабуть, не займався благородним ділом – війнами і грабунком на морі, – що він, очевидно, якийсь купець! А він, так захопившись праправнучкою Дорошенка, відразу ж вирішив і женитись на ній. Там його син Іван і зазнайомився з дочкою генерал-поручника Загряжського Наташкою, онукою Олександра Дорошенка, правнукою Петра Дорошенка. А Петрику ще й повезло, що він не дожив до такої ганьби, коли сини одмовились од його фамилії… «Про моє майбутнє ясновидиця змогла розповісти багато дивного», – запише він до своїх спогадів і далі сухо й скупо занотує кілька фраз провидпророчества и прогнозы для Украины на 2023 год от сильнейшихці про ту дивовижу, що, коли вірити, чекала його в далекій і близькій будучині. Як нам без Дорофійовича жити далі? Як бачимо, у ті часи не один гетьман Дорошенко не мав любові до москалів. «Є дітям хвостики», – подумав, посміхаючись до своїх думок. З усіх дітей своїх Петро Дорофійович особливо виділяв первістка Сашка. Хоч і знав, що зайці можуть кричати пронизливими дитячимпоследние пророчества и прогнозы от Алекперова на следующий 2023 год голосами, але все одно полював на них, хоч потім ще довго лунав в його вухах той щемкий крик маляти…
І такий гігант, як СРСР, раптом зарепетувавши обидженим дядечком на увесь світ, почав заявляти, що його буцімто хоче поневолити племінничок. Розізлившись, покарана рабиня, задля помсти, шепнула рабині Архілоха, що волосся у її пані не своє, а штучне, що вона носить прекрасно виготовлену перуку. Варто зазначити, що діти слухалися свою сувору матір у всьому, і лише один з них не підкорявся матері та її диктаторству. Ой, пророчества и прогнозы для Украины на 2023 год от сильнейших що ж я маю сказати! Агафія, забувши, що смерть ніколи не буває справедливою, – до добрих, звичайно, людей. Все Ярополче прийде того дня до церкви Святої Параскеви, де відспівуватимуть небіжчика. Всі думки і помисли, і сподіванки на краще були в Москві, в будинку на Нікітській, де його вже вдруге зустріли так негостинно. І поет знову вдався до свого вже перевіреного способу рятування, коли не знаєш де подітися – мандрівки. І це була правда, адже в першу мить він відштовхував красунь вередливих своєю невродою (як, до речі, й малим зростом), але вже в другу, як магнітом, притягував до себе писаних вродливиць – що було, то було.